2KnowHow з Тарасом Погребняком

20 серпня 2020



Тарас Погребняк - CEO & Founder Elomia 

Антон Шкоропатенко - СOO UNIT.Kharkiv



Тарас — CEO & Founder стартапу Elomia — штучного інтелекту, який замінює психолога. Автор найпопулярнішого в Україні Telegram-каналу про стартапи @startuphunt.


Проєкт Elomia став фіналістом конкурсу IT Eureka, виграв гранти від Українського Фонду Стартапів та Chernovetskyi Investment Group, уклав співробітництво з Youth Cancer Europe та увійшов в топ-7 українських стартапів на думку UNIT.City. 



Тарасе, з чого ти починав?


- Все почалося з дитинства. Я рано почав програмувати: десь в 11-12 років. Добре пам’ятаю той ранок, коли я зробив свій перший сайт, і мені дуже сподобалося. І це мене настільки захопило, що рокам к 17 я став тією людиною, в якої нічого немає: ні друзів, ні соціального життя, ні дівчини, ні машини тощо — тільки вміння круто писати код. Після цього я почав цікавитися, як взагалі має бути у нормальних людей. Потім так сталося, що ми виграли грант для соціального проєкту. І тоді стало зрозуміло, що проєкт буде на тему психології, адже це було цікаво як мені, так і дівчині, яка теж над ним працювала. 


Як ти прийшов до соціального проєкту, пов’язаного з психологією? Ти й раніше цікавився психологією?


- Це був спосіб вирішити свої власні проблеми. 


Кажуть, що всі люди, вступаючи на навчання до психологічного факультету, прагнуть вирішити власні проблеми. 


- Якщо подивитися, так і є.


Соціальний проєкт. Куди ви його подавали? Хто був спонсором? 


Була програма UNICEF UPSHIFT. Організатори вирішили, що хорошою ідеєю буде взяти гроші в європейських платників податків, та більш-менш порівну розподілити їх між українськими студентами та школярами, що допоможе розвитку соціального підприємництва в цілому в Україні. Звучить так собі, але так і вийшло. Звісно, ті гроші ми витратили, але потім я продовжував працювати над цим проєктом. Потім ми дійшли до Elomia. З самого початку ідея полягала в наступному: як зробити так, щоб люди не боялися ходити до психолога? І що б з цього вийшло?


Як соціально не дуже активна людина, чи знав ти, що означає піти до психолога?


- Я знав, що таке боятися піти до психолога, Я знав, що таке страх. Я експерт у страху. 


Тож, виходячи зі своєї проблеми, ти вирішив, що таких людей, як ти, багато? 


- Так, я припустив, що їх багато. Так воно і є: згідно з даними ВООЗ, таких людей 500 мільйонів у всьому світі, і більшість з них ніколи не піде до психолога. 


На який момент 500 мільйонів?


- Це постійна цифра. Тобто 7% від будь-якої популяції страждають на психологічні проблеми. Якщо взяти будь-яке місто чи країну, 7% від кількості населення — наші клієнти. І 96% з них — бояться. 


Вражаюча статистика. Ця кількість збільшується з часом чи стабільна? 


- Це як ситуація з геями. Нам здається, що останнім часом їх більше. Але насправді вони припинили боятися. Те ж саме щодо психологічних проблем. Певний час я жив у селі, і там тема ментального здоров’я не обговорюється. А в селах набагато більше самогубств, ніж у містах. Наприклад, на вулиці, де я жив, всі сусіди перевішалися. Я не кажу, що це репрезентативна вибірка, але буквально півтора роки тому однокласник мого брата повісився. Йому було 29 років. І ці явища ніхто не помічав, а якщо помічав, то вони просто замовчувалися. Таким чином, ми бачимо велику стигму. Але в містах вона поступово починає проходити, тому що з’являється інтернет, доступ до фільмів та інформації про те, що в цілому це ОК, і люди починають про це говорити. Тож ми починаємо помічати, що розмов більше, тож могло скластися враження, що людей з психологічними проблемами стало більше. Але насправді це просто наша сутність, і частині людей не подобається світ, в якому ми живемо. Тож вони поводять себе по-іншому. І тому вважається, що в них є психологічні проблеми. Це якщо казати про депресію в цілому. Якщо тривожність — те ж саме. Тож, це певна константа. Кількість людей з психологічними проблемами однакова. Просто ми більше про них чуємо в останній час. 


Чи значить це, що люди з психологічними проблемами також схильні об’єднуватися, як і інші представники певних соціальних груп населення, та розмовляти про свої проблеми?


- Я б сказав, що вони об’єднуються більше, ніж будь-хто. І якщо ми візьмемо людину, в якої є серйозні психологічні проблеми, і спитаємо, хто її друзі, то виявиться, що вони — такі самі, як і він. Всі мої знайомі були у психолога, а частина з них вживала певні таблетки, які їм допомагали. І це ОК. Я не знаю, чому так стається. Напевно, вони більше розповідають про це один іншому. Якщо брати такі місця, як села, — я б не сказав, що таке є. Можливо, коли вони збираються разом, вони підсвідомо розуміють, що належать до однієї групи, але подібні теми там не піднімаються. 

 

Якщо спитати програміста, яке в нього коло спілкування, він скаже, що навкруги лише програмісти. Якщо ти займаєшся напрямком психології, певно, до тебе і тягнуться відповідні люди. 


- Це не тільки про мене: якщо ми говоримо про наш продукт, то бачимо, що там кожна друга людина радить його своїм друзям. Це означає, що мають бути люди, яким рекомендувати психологічну підтримку Elomia.


Це 100%, але й означає, що продукт хороший. Наприклад, я не пораджу своєму другу те, що мені не подобається.


- Я можу це легко пояснити. Раніше й дружба виглядала по-іншому, і ті, кого б ти назвав своїми друзями. Зараз друзі — це контакти у Facebook. І коли ти приходиш додому ввечері, і тобі погано, ти думаєш: “Напишу я про це своєму другу, він мені допоможе”. Але у твого друга те ж саме — триста контактів у Facebook. Ти йому кажеш: “Тут серйозна ситуація, треба допомогти ...”. А він скидає тобі Elomia і відповідає: “Ось, напиши сюди”. Людям ніколи допомагати своїм друзям, і вони скидають це на ботів. А ми й не проти. 


Чи говорить це про те, що люди стали більш інфантильні, неуважні один до одного? 


- Я не знаю, які вони були раніше. Можливо, так було і раніше. Але в цілому мені здається, що так. 


Я ніколи не спілкувався з чат-ботами, бо не дуже їх люблю. Зазвичай вони зроблені досить незграбно, з обмеженим колом можливостей розвитку сценарію. Яка статистика стосовно вашого чат-боту? Які відгуки людей?


Щодо незграбності — так і є. Єдина причина, чому я тут сижу — це те, що ми вирішили цю проблему. Наприклад, нам відомо, що є один проєкт, який робив приблизно те ж саме, що й ми, але у Штатах. На певному етапі в них виникли питання з законом, тож вони перестали цим займатися. В Україні правового регулювання стосовно приватності даних немає. Це дозволяє нам зібрати величезний масив даних з мільйонів діалогів, який потрібен для тренування нейромережі. Ще півтора роки тому в нас не було цієї мережі. GPT-3 вийшов декілька місяців тому, наприклад. Ми використовуємо технології, яких не було ще рік - два потому. Ми використовуємо дані, які не можна зібрати майже ні в якій іншій країні світу, не отримавши проблем з законом. Тож в Україні ми знаходимося в унікальній позиції, яка дозволяє зробити чат-бота вдалим. І ніхто не сказав нам, що він незграбний. 


У вас до цього був схожий психологічний проєкт, з яким не склалося. Розкажи, як почали працювати над Elomia. 


- Я б сказав, що це той самий проєкт, Так, інша команда, інша ідея. Але основне питання полягає в тому, чи зможемо ми допомогти всім людям, які бояться піти до психолога. Якщо так, то ми продовжуємо над ним працювати. Наразі вже 2,5 роки я вирішую цю проблему, і ми наблизилися до її розв’язання більше, ніж тоді. В нас серйозний академічний підхід. Ми генеруємо гіпотези, потім їх перевіряємо: дивимося, в який бік вони працюють, потім рухаємося далі. У США ідея з психологією спрацювала. Ми її скопіювали, сподіваючись, що в Україні теж спрацює. Хоча, не те щоб копіювали... Ми її видозмінювали, подумавши: що буде, якщо зустрічі з психологом будуть не офлайн, а у Skype? Зі Skype вийшло трохи краще, але недостатньо добре. І ми подумали: а якщо зв'язок з психологом буде у переписці? Економіка знову не сходилася. І виникла ідея з чат-ботом. Було багато тупикових думок, наприклад про створення конструктору сайту для психологів. Такими півотами наш шлях йшов завжди, і я ніколи не зупинявся. Я ніколи не думав, що мені б хотілося продати компанію чи піти працювати у інше місце. Мені подобалося тоді й подобається зараз. Щодо команди — ринок сказав, що команда була погана. Зараз я вже знаю, хто потрібен. Ми взяли експертів. В Харкові точно кращих, та й в межах України теж. 


Тож ви перебрали усі можливі шляхи розвитку подій і обрали максимально комфортний та корисний варіант? 


- Так, адже за такою схемою і працюють стартапи: перебирають варіанти, дивлячись, що спрацює. Адже наперед ніхто не знає. 


Щодо онлайн-консультацій: мої знайомі психологи у зв’язку з коронавірусом перейшли у Zoom. 


- Коли ми тільки починали, ми питали в психологів, як вони відносяться до онлайн-консультацій, і вони казали, що онлайн це не працює. Але коронавірус змусив їх піти онлайн, і з’ясувалося, що працює все нормально. Психологи думають, що їх, як людей, ніхто не замінить, адже вони розуміють емоції. А тут ми вигадали нейромережу, яка розпізнає емоції людей ще краще.  


Чи є у вас в штаті психологи, експерти, які глибинно розуміються на психології?


- Мені 20 років. Я прийшов сюди у шортах. І коли я кажу, що ми робимо штучний інтелект, який замінює психолога, то всі думають: “Як цей хлопець з такою дивною зачіскою може зробити продукт, що мені допоможе? Ось я прожила 45 років, багато чого бачила. Два розлучення, троє дітей. Як цей хлопець може щось таке зробити?” Відповідь — ніяк. Тільки якщо він залучиться підтримкою експертів. В нас працює Анастасія Книш: вона навчалася в Oxford Brookes University, проходила стажування в Університеті Грінвіча, PhD, 11 років в математичній психології. Наразі вона паралельно працює в університеті. Окрім того, є 25 осіб, які є трохи нижче за рівнем підготовки. Але у всіх них є відповідна освіта. Щодо досвіду — ми напрацьовуємо свій, адже той досвід, які отримували вони, для нас не дуже релевантний. І немає відповідного експерта в тому, що ми робимо, окрім нас. 


Розумію, це новий досвід для людей. 


- Так, ми самі стаємо експертами кожного дня. 


Для власного проєкту ти маєш бути водночас економістом, психологом та програмістом. Тому людям потрібно усвідомлювати, наскільки глибокою експертизою володіють люди, які працюють над Elomia. Якщо ти вмієш залучити до проєкту класних людей, це запорука успіху. 


- Так, це найважливіше. Можливо, не для стартапів на ранніх стадіях, але на більш пізніх — однозначно. Щодо нас, то в нас з експертністю все добре. 


Це вселяє довіру. Поговоримо в цифрах. Скільки часу проєкт вже працює?


- Ми робили все поступово. На першу версію запустили всього 20 осіб. Подалося 50, а ми відібрали 20, які, на нашу думку, найбільше відповідали портрету цільової аудиторії, яку ми хотіли бачити. І так поступово проєкт ріс. Наприклад, якось ми прибрали інвайти, тож стало можна використовувати чат-бот, якщо знайшов його самостійно. Потім ми побачили, що люди розповсюджують продукт між собою. В нас були невеликі рекламні кампанії, щоб знайти певних людей та подивитися, як вони реагують. Але в основному кількість користувачів росте органічно. Зараз вже 4 000 користувачів, з якими в переписці в цілому 150 000 повідомлень. 9 з 10 осіб зазначають, що після розмови з ботом їх настрій поліпшується. 9 з 10 — це переважна більшість. Ми спочатку вирішили, що ми не так зібрали дані і що це помилка, але ми все перевірили, і виявилося, що показник відповідає дійсності. Потім в НТУ “ХПІ”, де я навчаюся, кафедра психології вирішила зробити контрольоване дослідження нашої технології, і там виявилося, що ми лише на 4% гірші, ніж жива людина. Хоча б казалося, що це незграбний чат-бот. На той час ми були на 10% кращі, ніж інші рішення, але вони теж не стоять на місці. Тож ми маємо бути швидше, ніж вони. 


Ти сказав, що всього у Elomia було 4 000 користувачів. Скільки часу було б потрібно психологу, щоб прийняти таку кількість людей? 


- Якщо одному психологу, то він має сісти на 6 років у кімнаті і працювати без вихідних по 8 годин у день. 


За скільки часу ви обслугували стільки клієнтів?


- Починаючи з квітня. Слід також брати до уваги, що до живого психолога приходять люди з дійсно серйозними проблемами. І, водночас, це дуже перевантажений ринок. Тобто у ньому дуже багато психологів та схожих сервісів. Людина може поговорити з психологом за допомогою Skype, у машині чи за чашкою кави. А ми таргетуємося на людей, які у цей ринок не входять. 4% з 500 мільйонів осіб доходять до психолога, а 96% — ні. З точки зору бізнесу це наш голубий океан. Трохи некоректно порівнювати ці показники, але мені подобається: 6 років та менш ніж півроку. 


Фідбек користувачів: чи збираєте ви його? 


- Так, з першого дня. Спочатку оцінка була 3 з 10, “гірше нікуди”. Але ми збираємо дуже детальний відгук, тому маємо розуміння, що саме треба поліпшити та як рухатися далі. Робимо ці зміни, дивимося, як змінилися наші метрики, і так ростемо. Наразі ми вже майже досягли найвищого показника за якістю. Хоч ми ще й не 10 з 10, але ми вже досягли максимуму в парадигмі бот-клієнт. Залишилося навчитися продавати у масштабі. Якщо дослідження та люди кажуть, що це ефективно, а користувачі рекомендують своїм друзям, основна фішка в тому, щоб продавати це у правильний момент. Спочатку ми подумали, що ніхто з цих людей подібний чат-бот не використовував, і що їм буде страшно. Тому ми вирішили зробити безкоштовний пробний період на 7 днів, адже за 7 днів користувачі звикнуть і будуть купувати. Але ні: виявилося, що за 7 днів вони свої проблеми вирішують, і потім вже не звертаються. Тож, можливо, це трохи цинічно, але ми зараз шукаємо момент, коли їм гірше за все, щоб користування чат-ботом могло приносити нам гроші. Якщо люди вирішили свої проблеми, то вони думають, що вже немає сенсу платити. Сплачували ті люди, які використовували чат-бот як щоденник — кожного дня. Якщо в людини певний важкий момент у житті, то в бота досить добре виходить спілкуватися і допомагати. Якщо занадто важкий момент — відправляє до спеціаліста. Тож випадків, що людина страждає цілий рік та платить нам, немає. 


Тобто у вас є певна червона лінія, перейшовши яку чат-бот розуміє, що випадок специфічний, і направляє клієнта до живої людини.


- Так. Наприклад, якщо в людини галюцинації. 


Як ви робите вибірку? У вас є ключові фрази? 


- Так, є ключові фрази. Наш текст за допомогою технологій генерується з нуля. І якраз у такі моменти, коли людина пише, що хоче померти, що в неї галюцинації тощо, такі моменти відслідковуються. Якщо говоримо про смерть — ми можемо постаратися розібратися чому, та показати користувачу, що все не так погано. А якщо говоримо про галюцинації, то там по-іншому: може таке статися, що чат-бот згенерує одну відповідь, а клієнт буде сприймати її по-іншому. 


Скільки таких важких випадків у вас було? Який відсоток людей відправляється до спеціалістів замість спілкування з чат-ботом? 


- Небагато: 4-5%. Залежить від аудиторії. Раніше ми вважали, що це чат-бот для боротьби з депресією, і тоді відправлялося багато. Коли в людини депресія, і вона шукає в Google щось з цієї теми (а трафік в нас тоді йшов з Google), це означає, що в неї вже стан, коли все рівно на своє життя, і що вона дуже сильно страждає. Дуже багато таких користувачів доводилось переадресовувати до психолога. А з них вже багато хто й раніше відвідував психолога. Потім ми почали таргетуватися на людей з тривожністю. З тривожністю стало набагато краще — так ми зрозуміли, що ці люди не помруть за той час, поки їм буде надіслана правильна відповідь. По-друге, це ефективніше, тому що таким клієнтам можна показати, як правильно дихати з відповідними інтервалами, і їм стане краще.


Окрім того, елементарне спілкування допомагає...


- Так. На випадок, коли в особи депресія, і в неї навіть немає сил писати повідомлення, ми зробимо можливість спілкуватися голосом, і тоді буде краще. Поки що ми вирішили взяти легші ситуації, першу психологічну допомогу, щоб менше людей відправляти до психолога. Відправляємо, коли розуміємо, що людина може померти. Чим менше такого, тим краще. 


На прикладі США є багато хороших ідей — як датчик розпізнавання дітей в машинах на парковці. Але компанії відмовляються їх ставити через можливі судові розгляди, адже не можуть гарантувати, що датчик спрацює в 100% випадків. Проводячи паралель, чи може статися, що хтось звернеться до чат-бота, а чат-бот не зможе вірно розпізнати проблему? 


- Є схожий стартап — це чат-бот, який проводить первинне діагностування, потім дає рекомендації або відправляє до лікаря. І там теж був випадок, коли людина отримала неправильну рекомендацію і їй стало гірше. Вона подала позов, але нічого не відбулося. Команда проєкту підняла наступний раунд інвестицій, і справи рухаються далі. Ми максимально тримаємо дистанцію від людей, які можуть собі щось зробити, і лише даємо первинну психологічну допомогу, а потім відправляємо до справжнього психолога, який, — і це головне, — зможе взяти на себе відповідальність. Ось так. Крім того, є інші компанії, в яких є чат-боти, але не такі ефективні: Visa або Replika. Вони роблять теж саме, і, певно, хтось теж помирає. Але люди в цілому помирають. І право кожного в цілому — померти. 


Розкажи про юридичний аспект вашої захищеності як компанії, яка надає такі послуги.

 

- Юристи зробили нам Privacy Policy, а також Умови використання, де ми прописали звільнення від відповідальності. 


Договір публічної оферти? 


- Так. У США такий підхід працює, а в нас більш соціалістична країна, де більш захищені права користувачів. Але ми ніде і ніколи не кажемо, що ми лікарі чи психологи. Ми використовуємо спеціальне формулювання, щоб не було правових претензій, а також щоб у людей не виникало зайвих очікувань. 


Наскільки універсальний ваш продукт, зважаючи на психологічні особливості різних націй? 


- Психологія як наука зародилася у Німеччині, розвивалася у Англії, і потім, як когнітивно - поведінкова терапія, отримала розвиток у Штатах. Тож по факту всі використовують американську психологію, і вона є універсальною. Тому ми можемо масштабуватися на будь-яку країну. 


Чи збираєтеся ви розширюватися на Індію, Китай, США чи інші країни?


Мені вже задавали питання про те, що треба, щоб чат-бот Elomia працював в Індії. В принципі — нічого, він буде працювати. Там наразі є один з наших конкурентів Visa, з head office, де 50 індусів працюють над схожим продуктом. Вони роблять його з самого початку на англійській мові, і ми теж. Єдина причина цього полягає в тому, що технології обробки природньої мови розвиваються англійською. Поки що ми фокусуємося на британському ринку. В подальшому ми плануємо розширюватися на США, тому що Індія трохи далекий ринок, а також там розташовується Visa. Хоча, якщо проєкт буде успішним у Великій Британії, можна подумати про Індію. Але сама Visa не фокусується на Індії — вони роблять продукт для США. Якщо підсумувати, проблеми не унікальні — унікальні їх рішення. І ми одне з таких рішень створюємо. 


Чи були серйозні проблеми, з якими ви стикнулися на шляху розробки продукту, та як ви їх вирішували? Як відноситься до вашого продукту офіційна психологія? 


- Коли я шукав Анастасію, я провів 200 співбесід з психологами, і багато з них казали, що в нас нічого не вийде. Але ми спробували, і в нас вийшло. Можливо, для 4% осіб, — тих, хто вже відвідує психолога, — продукт не так допоможе. Але може допомогти іншим 96%, які страждають на самоті. Тобто схожий скепсис був у началі, зараз я його майже не чую. Всі кажуть розвивати ідею. Тим більше, коли карантин. Була цікава історія, коли ми брали участь у європейському хакатоні. Наш ментор з Франції сказала нам: “Щось це повільно працює”. А Міша, наш data scientist, посміхнувся та відповів: “Це взагалі чудо, що це працює”. Тому що те, що робимо ми, до нас ніхто не робив. Але це й є інновації: те, що потрібно всім інвесторам, які хочуть примножити свої статки: голубий океан — мільйони користувачів, які страждають. І одне-єдине рішення — це ми. 


Якщо нас послухає хтось зараз і скаже: “О, ми зробимо таке саме”. Скільки часу буде потрібно, щоб скопіювати, і чи можливо взагалі скопіювати?  


- Якщо є 1 мільйон доларів, і ви знаходитесь не в США, а в Україні, тоді, можливо, нас можна обігнати, бо в нас немає мільйона. З іншої сторони, їм буде потрібна команда, і вони теж будуть проводити співбесіди з 200 особами, і нікого не знайдуть. Але якщо вони теж зберуть хорошу команду, то в цілому зробити схожий продукт можливо. Але ми теж не стоїмо на місці, тож… Скопіювати можна все, що завгодно, питання лише в часі та в грошах. Нам робила якась компанія due diligence. Вони найняли компанію, щоб ті нас долслідили та проінспектували, з можливістю нас купити. Ми так і не дізналися, відповідно до умов, що то була за компанія. Ось вони вивчили усі деталі. Напевно, лише вони прочитали всі результати контрольованого дослідження. Тому, в цілому, у великих компаній є інтерес, щоб скопіювати. Але поки що успішних спроб не бачимо. Були неуспішні — десь рік тому. Тоді я подумав: вони роблять те ж саме, що й ми, але крутіше. Але наразі вони вже не діють. Тож ключ до успіху — це команда. 


Як ви залучаєте інвестиції? 


- Ми не залучаємо інвестиції, бо ми виграли два гранта. В цілому це було досить легко, тому що нас полюбляють журналісти та в цілому люди. Нами цікавляться інвестори, і ми з ними на зв’язку, бо хочемо залучити інвестиції через півроку. Тож в нас є весь нетворк, але поки інвестицій не шукаємо. До нас можна звертатися хоч зараз, ми розповімо всі деталі, бо все одно нас ніхто не скопіює — якщо казати про тих, в кого немає мільйона доларів. А ті, в яких вже є мільйон доларів — їм не треба нас копіювати, вони просто можуть нас купити. 


Яку можеш дати пораду людям, які займаються розробкою свого стартапу?


- Ілон Маск казав: “Бути підприємцем, це все одно, що жувати скло, дивлячись в смертельну безодню”. За статистикою, 51 % підприємців хоча б раз у житті мали депресію. Серед підприємців в 2-3 рази більше помирає людей від самогубств, ніж загалом. Тоді постає питання: навіщо ми йдемо у бізнес? Заради великих грошей? Y Combinator дослідили, що математичні очікування доходів офісного працівника-програміста є вищими, ніж математичні очікування доходів стартапера. Тобто якщо взяти 100 стартаперів та 100 офісних працівників- програмістів, то за 10 років роботи програмісти в середньому зароблять більше. Як каже Ілон Маск, підприємництво це страждання й бідність. Він сам живе на кредити, які взяв під заставу своєї нерухомості. Тож моя порада не ставайте підприємцями, якщо ви тільки не можете їм не стати. Тоді, можливо, на вас чекає успіх. 


А в чому, на твою думку, полягає успіх? У грошах, визнанні, самозадоволенні, впливі? 


- В основному в грошах, якщо казати про бізнес. 


Добре, що ти вирішив займатися підприємництвом, знаючи статистику. 


- Я ніколи цього не вирішував, адже ненавиджу підприємництво. Але це єдине, чим я можу займатися, та єдине, що мені приносить хоч якесь задоволення. 


Раніше у нас в гостях був Ярослав Кононов, він займається motion design`ом. І він теж сказав, що більш ніде не уявляє себе. До цього він спробував себе у багатьох професіях, але нічого не виходило. А потім він знайшов себе у motion design`і, це спрацювало, и його курс вже пройшло 200 000 осіб. Тож, певно, треба дійсно займатися по життю тим, чим не можеш не займатися. 


- Так, згоден. Це як з дівчатами: якщо можеш її кинути, то кидай, а якщо не можеш — одружуйся. 


Ти вже одружений?


- Ще ні. 


Розкажи ще про стартап. Як ти будував свою команду, як спілкуєшся з нею, яка модель управління: холократія чи вертикальна? 


- Основний принцип в тому, щоб люди давали компанії більше, ніж вони від неї отримують. В нас пласка структура, і кожний розуміє, чому він тут, та що хоче отримати. Якщо уявити ієрархію, коли одна людина веде за собою, ця схема є класичною, але якщо ця людина зникне, інші не будуть знати, що робити. Нещодавно я випав з життя на тиждень, і коли повернувся, зрозумів, що нічого в проєкті не змінилося, все було як мало бути, все чудово працює без мене. За таким принципом ми й набирали людей: щоб вони були самостійними та давали більше, ніж вони брали. 


Як у анекдоті на тест хорошого менеджера. Коли менеджер йшов у відпустку, якщо все ставало погано, його звільняли; якщо все ставало надто добре — його теж звільняли; якщо все було стабільно — повертали на роботу далі працювати. 



Одне з питань від слухачів: 


Чи плануєте подаватися до акселератору?


- Більшість акселераторів марні, Y Combinator - не один з них. Якщо попадаєш до Y Combinator - це вже й є твій усіх. Тобі дають $100 000, потім ти отримуєш ще більше. В цілому, це й є їхня бізнес-модель. Туди потрапляють лише компанії, на яких Y Combinator зможе потім заробити більше. Ми до цього були в Y Combinator Startup School, і зараз готуємося до акселератору. Наразі нам не вистачає revenue хоча б $100 000 у рік. Коли будуть такі показники, будемо подаватися зі впевненістю, що ми туди потрапимо. Це план експансії у США. Спочатку ми хочемо показати хороші результати у Великій Британії, з цим результатом піти до Y Combinator, і, вже знаходячись там, захопити ринок США. Це як певний трамплін. Українські акселератори в цілому хороші, але вони як базова освіта. А далі треба йти до Y Combinator, Techstars та інші відомі. У Techstars ми теж націлилися. А взагалі ми можемо жити на гранти, нам навіть не обов'язково заробляти, бо ми маємо хорошу ідею та круту місію по спасінню людей.



Повне відео інтерв’ю на YouTube - каналі UNIT.Kharkiv: 2 Know How: Від депресії до успішного психологічного стартапу з Тарасом Погребняком